ДІЯТИ В ІНТЕРЕСАХ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ

13 Янв 2021, Автор: Владимир Спица

ДІЯТИ В ІНТЕРЕСАХ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ

Напередодні святкування Нового року багато людей, свідомо чи мимоволі, підбивають підсумки, розмірковують про те, як пройшов рік, планують майбутнє. Звісно, легше пригадувати хороше, але заради об’єктивності й подальшого розвитку варто подумати і над тим, що по-справжньому турбує, я вважаю, багатьох освітян.

Розповідати, ділитися своїм досві­дом – важливо, але ще важливі­ше те, щоб тебе почули. До плану­вання, до бачення подальшого поступу освіти (не хочеться вживати слово «ре­формування» – нині багато освітян його сприймають досить упереджено) варто залучати людей, які вже показа­ли результати своєї професійної праці (і яка відповідно оцінена), котрі ще ма­ють енергію та бажання змінити освіт­ній ландшафт країни на краще. Тоб­то – людей, які здатні побачити не тільки сьогоднішні виклики та потре­би, а й мають бачення розвитку га­лузі на роки наперед, людей, які по-справжньому переймаються майбутнім освіти нашої країни. На щастя (чи на жаль), у нашій сфері не все вимірю­ється грошима: в освіті, особливо – шкільній, працює багато ентузіастів, на яких керівництву галузі й треба було б орієнтуватися.

Узагалі, будь-яка зміна, у нашому ви­падку – у сфері освіти, має бути до­бре аргументованою, логічно поясне­ною і зрозумілою – якщо не для всіх, то принаймні для більшості працівни­ків галузі. Звісно, це не нова думка: як написано ще в Євангелії від Мат­вія, «кожне царство, поділене міжусоб­ною ворожнечею, гине; жодне місто чи родина, де немає миру й злагоди, не виживуть». Мушу сказати, що тут має йтися і про народних депутатів, і про працівників Міністерства освіти і науки та обласних і міських управлінь освіти, і про директорів та учителів.

Якщо говорити про сучасне профіль­не законодавство в цілому, мушу ска­зати: здається, що багато законів напи­сані в жанрі філософських роздумів, а не керівництва до дії. Зрозуміло, що до законів мають створюватися підзакон­ні акти, але освітяни звикли до чіткі­ших, конкретніших формулювань, на­приклад – як у законі про освіту, що ухвалили після здобуття незалежності.

ПРО МЕТУ І ВАКУУМ

Тенденція зниження вимог до резуль­татів навчання, зокрема – у природничих дисциплінах та предметах гу­манітарного циклу, я переконаний, є дуже хибною. Щодо перших: змен­шення учнівської цікавості до ви­вчення наук у школі навряд чи при­веде до появи хороших науковців через 10–15 років. Щодо гуманіта­ристики й мистецтва: ми можемо ді­йти до того, що головними «просвіт­никами» наших дітей стануть вулиця і розважальні програми. Прикро це визнавати, але в Україні спостеріга­ється тенденція зробити так, аби в жодному разі не перевантажити ди­тину навчальною діяльністю, а в іде­алі – недовантажити. Але те, що ва­куум заповнюється не найкращим, а найближчим, чомусь розуміють не всі. Передусім ми повинні запитати себе: чи справді хочемо, щоб наші учні ста­ли конкурентоздатними, вихованими і високоосвіченими? Якщо так, то тре­ба орієнтуватися на найкращі захід­ні практики – там у школах і кіль­кість оплачуваних навчальних годин є більшою, і не економлять на викла­данні мистецьких предметів. Вітчиз­няні річні навчальні плани є одними з «найбідніших» у світі (у скандинав­ських країнах, наприклад, вони є май­же на третину більшими), тож навряд чи треба перейматися, що ми начебто дуже перевантажуємо наших дітей, і боротися із цим «перевантаженням», зменшуючи години, передбачені, ска­жімо, для уроків музики чи образотворчого мистецтва.

КОЛЕКТИВ І КЕРІВНИК

Я працюю у сфері освіти 29 років, за цей час спілкувався з величезною кількістю керівників галузі, педагогів, на власні очі бачив результати їхньої роботи. У нашій з вами галузі резуль­тати діяльності по-справжньому до­бре можна оцінити лише приблизно через десять років, тобто тоді, коли видно динаміку змін. А згідно із чин­ним законодавством після конкурсу з керівником школи укладається тру­довий договір на два роки, і він не може бути на посаді більш ніж два строки підряд. Мою думку як очільни­ка закладу хтось може вважати упе­редженою, але я вважаю, що держа­ва має триматися за по-справжньому хороших директорів, які створили хо­роші умови у закладі, які мають ба­чення розвитку конкретної школи і методично його реалізовують. Кажу­чи метафорично, директори закла­дів не повинні бути гральними кар­тами, які треба постійно тасувати. Так, якщо керівник не справляєть­ся зі своєю роботою, його потріб­но змінювати. Але це варто робити оперативно, а не чекати рік чи два до закінчення строку трудового до­говору. А якщо пригадати, що заро­бітна плата директора буває навіть меншою, ніж учительська, та й мож­ливостей мотивувати найкращих пе­дагогів (які проводять дослідницьку роботу, готують учнів до МАН, роз­робляють посібники тощо) у керівни­ка вкрай мало, то постає риторичне запитання: чи багато талановитих та перспективних очільників шкіл захо­чуть перебувати на цій посаді? Треба на найвищому державному рівні усі­ляко стимулювати найкращих педа­гогів і керівників. І йдеться не лише про фінансову складову – отрима­ти державну відзнаку буде приємно кожному вчителю, адже це свідчити­ме про визнання його професійності. Нам не вистачає висвітлення найкра­щих практик у ЗМІ, педагоги рідко стають героями телепрограм чи ве­ликих тематичних матеріалів у всеукраїнських виданнях. Прикро, що ін­формаційними приводами досі часто стають дрібні недоліки окремих учи­телів чи керівників, з яких, як із паз­лу, і формується загальне уявлення про професію.

ПРО ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

Крім уже, напевно, усіма знаного фін­ського освітнього досвіду, варто пере­ймати досягнення й інших країн. На­приклад – Естонії, держави, що теж посідає високі місця у дослідженнях PISA. Я і наші педагоги неодноразо­во відвідували цю країну, знайомили­ся з досвідом: наприклад, за успіш­ним прикладом естонської гімназії Tallinna Pae Gümnaasium використо­вуємо в своїй школі методику наскріз­них тем. Дуже цікавим є метод мовно­го занурення, який вважається одним із найефективніших способів багато­мовного навчання – при його впро­вадженні як мінімум п’ятдесят відсотків навчання проводиться мовою, яку хочуть вивчити. Керівники шкіл Есто­нії мають більше свободи, зокрема – фінансової, вони можуть витрачати кошти на особливі посібники, різно­манітне підвищення кваліфікації педа­гогічних працівників і навіть на екскурсії для дітей. До речі, шлях, який проходить рукопис хорошого нового автора від ідеї до видання книги, є дуже коротким, на відміну від тер­нистого шляху підручника в Україні.

Але варто відзначити, що високої якості освіти тут змогли досягти, зо­крема, завдяки досить високому фі­нансуванню сфери в цілому. Там ро­боту вчителів оцінюють вище, з дітьми активно працюють багато фахівців – і психологи, і логопеди, і керівники різноманітних гуртків тощо. І, повто­рюся, навчальні плани є більшими за наші. А у Франції, до речі, освіта є обов’язковою з трирічного віку.

ПЕРСПЕКТИВНІСТЬ ПРОФЕСІЇ

Є багато запитань до якості вищої освіти, яку дає досить високий від­соток наших українських закладів, котрих, чесно кажучи, є забагато. Освітяни цю якість можуть оцінити, зокрема, за рівнем молодих учителів, які приходять у заклад після навчан­ня у вишах. Прикро констатувати, але нині для абітурієнта зі, скажімо, дуже невисокими знаннями не є пробле­мою ні вступити до вишу, ні провчи­тися увесь термін і отримати диплом. Узагалі дивно, що в нашій державі є дуже багато реклами щодо здобуття освіти в інших країнах: я навіть бачив пропозицію пройти навчання у закла­дах вищої освіти Румунії з наданням стипендій на сайті нашого профільно­го міністерства.

Переконаний, що розвиток освіти передусім залежить від рівнів її фі­нансування і престижності праці та високої її оцінки суспільством. Я ро­зумію, що це – надзавдання, але вчи­тельська професія має перестати бути синонімом професії низькооплачува­ної, малопрестижної. Педагоги повинні мати кошти, щоб виписувати хоро­ші видання, відвідувати інші заклади задля отримання нового досвіду, зо­крема – закордонні.

Пропрацювавши багато років в освіті, я упевнився в думці, що най­головніше завдання – дати нашим ді­тям найкраще з того, що ми взагалі здатні дати.

Щодо дискусії про те, з якого віку варто починати навчання у школі: ще в радянські часи діти, які раніше ста­ють психологічно готовими до занять у цьому закладі, вважалися обдарова­ними, і за рішенням педради ці малю­ки справді могли розпочати навчання у п’ятирічному віці. Але насправді та­ких дітей було дуже мало. Чи збіль­шилася кількість обдарованих дітей за ці роки – питання відкрите. А найінтенсивніший розвиток інтелек­ту людини взагалі припадає на до­шкільний період, тож чи не логічніше було б розвивати дітей саме в закладах дошкілля?

Давайте будемо чесними: не всі бать­ки переймаються розвитком власних дітей, не всі цікавляться психологіч­ними і фізіологічними особливостями малечі на кожному з вікових проміж­ків. Хтось, наприклад, узагалі перебу­ває на заробітках і у найкращому ви­падку дистанційно забезпечує потреби дитини у харчуванні й одязі. Життєві ситуації бувають різними, і залежно від них дитсадкам і школам доводить­ся брати на себе додаткові обов’язки. Як мінімум – збільшувати час пере­бування дитини у закладі. Як макси­мум – пробудження здібностей кож­ної дитини, соціалізацію і прищеплення любові до мистецтва тощо.

У Школі гуманітарної праці нам вда­лося оперативно перевести на комп­лексну дистанційну форму роботи не тільки навчання у початковій і серед­ній школі, а й роботу з дошкільнятами, факультативи та гуртки (навіть хореографічний), роботу логопеда і прак­тичного психолога – одним словом, практично всі елементи повноцінного шкільного життя. Але хочу наголоси­ти, що епідемії (і навіть значно страш­ніші) були й раніше. І будь-які «захис­ні» засоби мають бути співвимірними із загрозою.

НАДІЇ НА КРАЩЕ

Ми всі повинні діяти в інтересах укра­їнських дітей. Маю надію, що в нашій країні переможе не бурхлива імітація реформ, а справжнє підвищення якос­ті освіти. Що зміни будуть логічними і зрозумілими для більшості педагогів і батьків, а при прийнятті рішень дослу­хатимуться до практиків та визнаних професіоналів своєї справи. І зміни у керівництві профільного міністерства дають надію, що це станеться.

Артем КИЯНОВСЬКИЙ,

директор Школи гуманітарної праці Херсонської обласної ради